Зірки, що освітлюють маленькі серця. Чи існують у дитячих садочках України видатні вихователі, і що спонукає їх залишатися у цій професії?

Коли мова заходить про освіту та її значення для майбутнього держави, ми зазвичай зосереджуємо увагу на школах і університетах. Проте часто забуваємо про дошкільну освіту, яка насправді створює базу для подальшого навчання в школі та вищих навчальних закладах. Наразі в цій сфері розпочинаються великі реформи. Їхній успіх залежить, в першу чергу, від роботи вихователів у дитячих садах. Щиро кажучи, що ми знаємо про їхні щоденні виклики, досягнення та труднощі? Хештег "вчителі важливі" вже давно здобув популярність у медіа-просторі. Однак аналогічний акцент потрібно ставити й на вихователів.

Недавно в Україні відбулося вручення премії Global Teacher Prize Ukraine 2024, де за традицією, як це робиться в усьому світі, визначали найкращих учителів. Але в Україні в цій премії відзначали й найкращих вихователів закладів дошкільної освіти. Я була членкинею журі цієї премії, особисто спілкувалася з багатьма лавреатами. Це надзвичайно цікаві, щирі, залюблені в свою роботу та в дітей люди. На жаль, я не зможу розповісти тут про всіх, хоча кожен із них заслуговує на це, але хочу познайомити вас із кількома. Я розпитувала найкращих вихователів про те, чому вони обрали таку професію, як працюють в умовах війни, в чому відчувають свою суперсилу.

Фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine Олександра Ясенєва працює музичним керівником і веде театральний гурток у комунальному садочку-яслах "Гармонія" в Запоріжжі. У садочку лише чотири групи, з яких три є інклюзивними, тобто в них навчаються діти з особливими освітніми потребами. Запоріжжя надзвичайно часто потерпає від обстрілів, тому з перших днів повномасштабної війни заклад, де працює пані Олександра, перейшов на дистанційне навчання. Але педагоги помітили, що діткам із особливими освітніми потребами важко всидіти на заняттях у ZOOM. І тоді вирішили проводити корекційні заняття очно, в укритті. Зараз садок на змішаній формі, тобто частково очно, а частково дистанційно. "Наш заклад одним із перших у Запоріжжі з травня 2022 року почав співпрацювати з ЮНІСЕФ у межах програми "Забезпечення безперервності навчання та розвитку дітей дошкільного віку в умовах кризи в Україні", -- каже Олександра. -- Тому після занять у ZOOM діти мали змогу приходити на очні зустрічі в укритті. Завдяки цьому вони були підготовлені до таких умов. Мені здається, що за цей час вони подорослішали". Пані Олександра за освітою -- режисерка масових заходів і режисерка театру. Й у дитсадку вона опікується святами та розвагами. Їй дуже подобається ця робота. "Коли я тільки почала працювати в дошкіллі, колеги робили невеличкі зауваження, що я працюю не за методикою й більше розважаю дітей, ніж навчаю. І тоді вже прийшло усвідомлення особливостей моєї роботи. Я почала поглиблено вивчати українське дошкілля, виконувати роботу методично грамотно, але трішечки з театральним лоском. Бо хотілося змінити усталений формат. Ви ж знаєте, як свята проходять у дитсадках? Упродовж місяця дітей муштрують на репетиціях, і на заходах вони не отримують тих емоцій, які мали б. І тоді ми з колегами почали змінювати цей шаблон і робити заходи без підготовки. Так, ми паралельно вчимо пісні й танці, але наші свята наповнені елементами несподіванки".

Пані Олександра стверджує, що її особливий талант як вихователя полягає у здатності втілювати мрії. "Мистецтво та театр — це моя пристрасть, і я прагну передати цю любов дітям, щоб вони з часом самі стали творчими особистостями. Я помічаю в кожній дитині їхній потенціал і знаю, як його виховувати."

Пані Олександра стверджує, що війна стала для неї своєрідним каталізатором, який спонукає її та колег активно реалізовувати нові проєкти. Серед них – віртуальна програма розвитку "Ранок в гармонії" та цифровий театр "Інтерактивна глядацька зала "Казкарик онлайн". "У цьому просторі діти мають можливість дізнатися про різноманітні театральні форми, – ділиться пані Олександра, – переглядати лялькові вистави, засновані на сучасних та народних українських казках, а також навчатися сценічній мові та акторській майстерності. Якщо діти разом із батьками хочуть поставити виставу вдома, ми також надаємо сценарії для цього". Пані Олександра жартує, що іноді її колеги насторожено ставляться до її ідей. "А я відповідаю, що все буде добре, – зазначає вона. – Незважаючи на всі труднощі – бомби, ракети та дрони. Ми впораємося, бо це надає нам сили жити далі".

Фіналіст престижної премії Global Teacher Prize Ukraine Ростислав Перехожук працює в приватному дитячому садочку на Київщині, де веде гурток "Наукові досліди". Він зізнається, що обрав цю професію за покликом серця, продовжуючи сімейну традицію — його мама та тітка також працюють виховательками, але в державному садочку. Має освіту інженера та податкового консультанта, проте вже шість років займається вихованням дітей. Окрім роботи у садочку, Ростислав розробив власний освітній проєкт, присвячений популяризації науки, з яким подорожує по дошкільних закладах та школах України. Для нього робота в дитячому садку — це більше, ніж просто професія; це покликання. "На жаль, дошкільна освіта в Україні не цінується. Більшість вихователів приходять у цю сферу з поклику душі. Хто ж захоче обирати таку професію за такі мізерні зарплати?" — зазначає він.

Коли я спитала Ростислава про його унікальні здібності як вихователя, він відразу виділив дві ключові: "По-перше, я справді насолоджуюсь своєю роботою в дитячому садку – це не тягар для мене, а справжня радість. По-друге, я руйную стереотипи, адже чоловіків у цій сфері досить мало. Деякі батьки навіть висловлюють сумніви: "Не хочу, щоб мою дитину виховував чоловік". У той же час, наприклад, у скандинавських країнах чоловіки активно працюють у дитячих садках і початкових школах, а зарплата там відповідна. Мені всього 25 років, і серед молоді в цій професії мало охочих працювати. А насправді, дітям дуже потрібні молоді, енергійні вихователі, які зможуть знайти з ними спільну мову".

Оксана Масовець, лауреатка премії Global Teacher Prize Ukraine, працює вихователькою в дошкільному навчальному закладі №20 "Дзвіночок" у Кам'янці-Подільському. Вона поділилася досвідом, як навчала своїх маленьких вихованців спускатися в укриття під час тривоги. Звісно, організувати переміщення старших дітей, які можуть самостійно одягатися і розуміють ситуацію, та малюків — це зовсім різні завдання. Оксана зазначила, що спочатку заняття в укритті були емоційно складними. Вона використовувала ліхтарики та маленьких гномиків, яких діти шукали, адже її група називається "Гномики". "Коли ми спускалися в укриття, діти підсвічували собі ліхтариками. Це була гра, і навіть у темряві вони не відчували страху, — розповідає Оксана. — А в укритті вони знаходили маленькі подарунки — значки з гномами. Це допомогло дітям зрозуміти, що вони в безпеці, і вони могли продовжувати гратися та спілкуватися. Це було їхнє перше знайомство з укриттям — як там поводитися і що робити". Проте малюки реагують на тривогу по-різному, і навіть ігри не всіх заспокоювали: "У нас є діти, які дуже лякаються, коли лунає тривога. Вони починають панікувати. У такі моменти потрібно зосередитися на цій дитині, встановити тактильний контакт — обійняти, зробити легкий масаж рук. Я саджу дитину до себе на ноги, обіймаю її, розвертаючи обличчям до себе, і намагаюся заспокоїти, нашіптуючи колискову чи віршик. Так вона заспокоюється".

Пані Оксана зазначає, що дітям із особливими освітніми потребами було важко адаптуватися до тривог — їм потрібен спокій та усамітнення, але створити ці умови в укритті, де перебуває кілька груп, на жаль, неможливо. Діти-переселенці також потребують особливої уваги. "Вони повинні відчути стабільність, і в першу чергу — через вихователів. Якщо дитина погляне на тебе, ти усміхнешся, відповістим на її запитання і пограєшся з нею, це допоможе не лише їй, а й іншим дітям почуватися більш упевнено".

Пані Оксана вважає, що її головна перевага як вихователя полягає в умінні бути доброзичливою та підтримувати не лише дітей, але й їхні сім'ї, а також колег. "Не кожна дитина наважиться прийти та розповісти про свої переживання, особливо коли вдома є проблеми, і батьки просять: 'Не розповідай нікому, це наша сімейна справа'. Ми, вихователі, не повинні тиснути на них, але можемо залишатися поруч: заспокоїти, запропонувати пограти в цікаву гру або навіть створити рок-гурт і провести концерт. І в такі моменти дитина відчуває себе зовсім по-іншому."

У всіх бесідах з вихователями я неодноразово цікавилася, яку підтримку вони очікують від держави. Хоча їхній ентузіазм і любов до дітей безсумнівно важливі, на них важко утримати талановитих професіоналів у такій складній і суспільно значущій сфері. Відповіді були схожими і нагадували ті, які я отримувала від вчителів. Багато з них підкреслювали, що їхня професія залишається недооціненою в суспільстві. Безумовно, для забезпечення високоякісної дошкільної освіти необхідно, щоб у цю сферу приходили мотивовані фахівці. Це, в свою чергу, передбачає підвищення соціального статусу вихователів та їхньої заробітної плати.

Гроші -- це важливо, але не менш важливою є підготовка кадрів і в педуніверситетах, і на місцях -- підвищення кваліфікації. Вихователі працюють у складних умовах, їм потрібні не лише програми та накази, а й усебічна методична підтримка, консультування, обмін досвідом. Так, Оксана Масовець зауважила, що якщо держава не має коштів на підвищення зарплати, то можна було б принаймні забезпечити вихователям раз на п'ять років, під час атестації, стажування за кордоном. "Ми вивчаємо досвід Литви, Данії, Франції. Щось в Інтернеті читаємо, щось бачимо в Ютубі. Але добре було б, якби держава оплатила нам стажування в закордонному дитсадку. Щоб ми могли стажуватися кілька тижнів, на практиці все побачити й спробувати. а потім повернутися до України й зробити щось нове вдома".

Ніхто з вихователів не торкнувся теми вигорання, але воно безперечно існує, так само, як і серед учителів. Тому психологічна підтримка педагогів та дітей набуває надзвичайно важливого значення. Кожен дитячий садок повинен мати доступ до психологічних служб як для дорослих, так і для малюків.

Проблем і викликів у дошкіллі багато. Зараз тільки починається імплементація нового закону "Про дошкільну освіту", який має змінити цю сферу. Сподіваємося, питання, пов'язані з підтримкою вихователів, не випадуть із поля зору робочих груп та уряду.