Ексклюзивна розмова з Анастасією Нестеренко: Костянтин Темляк, стрічка "Буча", світ кіномистецтва та акторська діяльність.

9 Жити в моменті - це не зовсім про мене, - Анастасія про сьогодення та плани на майбутнє

Днями нашій редакції вдалося поговорити з Анастасією. Акторка відверто розповіла про зйомки у новому фільмі "Буча", який вийде у прокат 7 листопада, та про стосунки з коханим-військовим. Крім того, Нестеренко поділилася своїми думками щодо російської культури, яка досі з'являється на світовому ринку, та російських акторів, що довгий час знімалися в українському кіно. Повну розмову читайте у нашому проєкті "Інтерв'ю 24".

Пропонуємо вашій увазі обговорення навколо серіалу "Кава з кардамоном", а також цікаві моменти зі зйомок і особистого життя акторки Олени Лавренюк. Чесна розмова, яка не залишить байдужими!

7 листопада у прокат вийде фільм "Буча", у якому з'явилися й ви. Стрічка має бути доволі складною, оскільки розповідає про страшні події на Київщині, що були на початку повномасштабного вторгнення. Як вам запропонували долучитися до зйомок?

Я тоді працювала з агенткою, і кастинг-директорка Орина Петрова написала їй, запропонувала мою кандидатуру, щоб я попробувалась на цю роль. Ми дуже довго думали з Женею, дивилися різні інтерв'ю, бо тоді вийшов маленький тизер, і піднялось велике обговорення у фейсбуці й взагалі на просторах інтернету. Женя питала: "Воно тобі треба?", "Ти впевнена, що все буде окей?".

Це був мій свідомий вибір, оскільки я переглянула інтерв'ю з Олександром Щуром, сценаристом і продюсером фільму, а також із режисером Стасом (Станіславом Тіуновим) на каналі Кіно 24. Після цього я вирішила спробувати свої сили в цьому проекті. До того ж, я ознайомилася зі сценарієм, і він не передбачав нічого надто жорстокого. Я маю на увазі, що сам процес не буде продемонстровано. Хоча мою героїню піддають насильству, сам акт не буде показаний, тому це не завдасть шкоди глядачам і не підніме їхній емоційний стан. Саме тому я вирішила погодитися. Чомусь мені здалося, що ця історія варта уваги.

"Буча": перегляньте трейлер фільму онлайн.

Чи хвилювалися ви, що українці можуть негативно відреагувати на ваш фільм через його жорстокість?

Навіть не від звичайних глядачів, адже я усвідомлюю, що це може бути, а від своїх колег. Адже критика від колег є найбільш жорсткою (сміється - Кіно 24).

З ким ви консультувалися, перш ніж ухвалити своє рішення?

Насправді я не обговорюю свої рішення з іншими. Я завжди намагаюся приймати їх самостійно, оскільки не хочу потім звинувачувати когось у тому, що їхні поради призвели до несподіваного результату. Тож у всіх аспектах свого життя я покладаюся лише на власні рішення.

Поділіться більше інформацією про вашу героїню. Ви згадали, що вона стала жертвою насильства. Хто ця персона?

Ця жінка є реальним прикладом тих, хто пережив важкі часи і пройшов реабілітацію в Європі. На жаль, я не мала можливості з нею поспілкуватися. Важливо відзначити, що цей матеріал більше зосереджений на загальному контексті подій, а не на деталях самого факту зґвалтування, за що я дуже вдячна. Це стало ще одним нагадуванням про те, що це дійсно відбувалося. У фільмі представлено безліч різних історій людей, які пережили жахіття в Бучі.

Отже, це дійсно справжні історії?

Конечно.

Історія вашої персонажки є досить заплутаною. Яким чином ви підготувалися до виконання цієї ролі?

Я читала... Це може звучати трохи незвично. Я шукала в інтернеті інформацію про те, які переживання мають жертви насильства одразу після інциденту, які емоції їх охоплюють, як вони реагують. Я відчувала велику відповідальність за те, як я передам цю тему. Під час зйомок у мене були розмови зі Стасом, коли я говорила: "Я не можу тут встати. Це не виглядає природно. Якщо я встану, це буде дивно". Ми переписували сцену. Він казав: "Але мені потрібен цей кадр". Я пропонувала: "Може, зробимо це по-іншому?" Я дуже вдячна йому за те, що він відкрито підходив до всього, і ми працювали в тандемі. У нашій історії йдеться про те, що жінка після зґвалтування не може одразу встати. Я не знаю, наскільки точно вдалося це передати, але я докладала всіх зусиль.

Часто ви додавали щось від себе в процесі зйомок? Я так розумію, що режисер і творці не були проти ідей.

Так, не було. А як часто пропонувала? На мою думку, більше представляла, ніж додавала, якщо дивитися на це з сюжетної перспективи. Моя роль насправді є досить незначною. Я провела всього кілька днів на зйомках, тож не було особливих можливостей для додавання чогось. Це більше стосується загального стану справ.

Анастасія під час зйомок фільму "Буча" / Світлина з особистого архіву артистки

Поділіться, будь ласка, враженнями про процес зйомок. Яка панувала атмосфера на локації?

Добре проходили зйомки. Більше у знімальної групи були стресові ситуації, коли випав сніг, а він не мав випасти тоді. І вони швидко-швидко міняли сцени місцями. Атмосфера була хороша, класна. Цезарій (Цезарій Лукашевич - Кіно 24), який виконує головну роль, - у нас були з ним сцени. І одна, яка не увійшла в фінальний монтаж. Це коли він мою персонажку Ірину вивозив. В машині ми знімали саме цю сцену - після того, як він мене забрав. Там мав бути певний емоційний стан у мене, і він дуже обережно підтримував. Не розхитував мене емоційно. В сенсі, не відволікав розмовами. Питає: "Тобі треба зараз побути наодинці?", я кажу: "Так". Він погоджувався. Постійно підтримував мене. І команда теж. Коли вона бачила, що треба зібратися, не розхитувала емоційно.

Які ще українські актори брали участь у створенні цього фільму?

Дуже хотілося зі Славою Довженком, але ми з ним так і не перетнулися, на жаль. З Женею попрацювала, який чудово зіграв москаля. Було трошки гидко навіть в якийсь момент. Він чудово це зробив. Там був хлопчик, який, за сюжетом, помер. Я на нього мала наступати, було так неприємно і ніяково. Ще й мама його була. Я казала: "Вибачте, вибачте, я зараз буду наступати. Я спробую це зробити обережно". Він такий: "Ні, ні. Нормально, нормально". І я розумію, що це треба зробити, бо це акторська штука, і я розумію, що якби на мене наступали, то теж так зробила б. Але було ніяково весь час. Було декілька дублів, я постійно перепрошувала.

Знімання під час війни може займати більше часу через наявність повітряних тривог, вибухів та інших непередбачуваних обставин. Як довго в цілому проходили зйомки фільму, і скільки саме ви брали участь у зйомках?

В цілому, якщо чесно, не можу точно пригадати, скільки днів тривав процес зйомки. Це не був дуже тривалий проміжок часу. Мабуть, у мене було всього три чи чотири дні. Можливо, три. Це зовсім небагато. В один з днів ми зняли лише дві сцени. Як я вже згадувала, моя героїня насправді з'являється на екрані досить рідко. Тому мені б хотілося більше працювати над цим проектом, адже мені це дуже сподобалося. Кінематограф значно відрізняється від серіалів, і я отримала велике задоволення від цього досвіду.

Зйомки проходили на Київщині?

Конечно. Ми їздили в один ліс, недалеко від Бучі, наскільки я пам'ятаю. В будинку ми знімали в Бучі. І на Оболоні була одна локація.

На мою думку, перебування в таких зонах є надзвичайно важким. Ми всі були свідками тих жахливих новин про звірства, скоєні росіянами в Київській області. Які почуття це у вас викликало? Чи відчували ви труднощі?

Перший раз, коли я просто проїжджала повз, - це було набагато раніше. Тому вже була, в принципі, готова. Я й Ірпінь проїжджала, і будинки ці, і Житомирську трасу у 22-му році навесні. Тому була більше зосереджена на роботі, бо коли впускаєш емоції, вони тебе розхитують. Це трошечки не про робочий стан. Тому я намагалася триматися своєї історії: я працюю, а потім уже все інше.

Чи стає з часом легше управляти своїми емоціями? Або ви використовуєте якісь методи, щоб привести себе в порядок?

Не знаю, чесно кажучи. Я просто сприймаю це як роботу: приїжджаю, працюю і їду.

Розкажіть, будь ласка, чому фільм "Буча" потрібно побачити українцям?

Я не готова брати на себе відповідальність за те, щоб стверджувати, що цей фільм необхідно переглянути. Після виходу стрічки "20 днів у Маріуполі" я зустрічалася з багатьма людьми, і для деяких з них це стало справжньою травмою. Тому я б порадила всім добре подумати. Якщо ця тема викликає у вас сильний біль чи травматичні спогади – не варто примушувати себе дивитися. На жаль, ми не здатні змінити минуле. Це все жахливо, і викликає широкий спектр емоцій – від ненависті до відчаю. З власного досвіду можу сказати, що мене не так сильно вразило те, що я бачила. Безумовно, це варто переглянути, адже ця історія важлива, особливо в умовах, коли певні фактори намагаються спотворити правду. В цілому, це складна тема для мене.

Цікаво дізнатися вашу думку про ситуацію, що виникла навколо Венеційського кінофестивалю. Нещодавно там відбулася прем'єра фільму "Росіяни на війні", який викликав чимало суперечок через свою пропагандистську сутність.

Це жахливо, мене це дуже обурює. Але, як на мене, це і наша відповідальність. Бо ми маємо постійно нагадувати людям, з чим нам доводиться боротися. Бо війна йде вже доволі давно. Люди в Європі втомлюються від наших новин. Це не їхня реальність. Ми не можемо засуджувати людей, для яких війна десь там. Для багатьох в Україні війна була десь там, коли це почалося у 2014 році. Тому люди живуть своє життя.

Наша мета полягає в тому, щоб інформувати і нагадувати про події, що відбуваються навколо нас. Потрібно вести діалоги з іноземцями щодо того, що концепція "хороших росіян" не має підстав, адже це всього лише жахлива пропаганда. Вся інформація, яку ми отримуємо, ніби спочатку з'являється в новинах, потім з неба, і, зрештою, потрапляє у красиво оформлену упаковку. Хтось десь продає цю упаковку, і вона виходить у широкий світ.

Як ви вважаєте, взагалі вдасться колись зробити так, щоб російська культура перестала з'являтися на світовому ринку? Чи це неможливо?

Мені дуже б цього хотілося. Вважаю, що нам слід значно більше працювати в цьому напрямку. Якщо звернути увагу на історію, можна побачити, як москалі успішно вирішили це питання, хоча для цього знадобився чималий час. Вони виконали складну роботу, довго йшли до мети, аби в кожному європейському місті з'явився магазин з їхніми товарами, що створювало чітку асоціацію з ними. Нам також потрібно вжити подібних заходів. Тому українці, які живуть за кордоном, повинні активно докладати зусиль для цього.

Я дізналася, що в США існують спеціальні райони, де проживають росіяни, і де можна відчути їхню культуру та знайти відповідні магазинчики.

Конечно. Наші теж є в Канаді, в Америці. У мене хрещена живе в Америці. Вони там і збирають кошти, і дивляться фільми. Велика робота має бути.

Нещодавно я переглядала серіал "Дівчата Гілмор", який виходив ще в 2000-х. Персонажі мали справжню пристрасть до своїх матрьошок і ведмедиків. Творці навіть вирішили присвятити одну з серій російській культурі. Хоча серіал був знятий давно, ця тема викликає певні емоції в сьогоднішніх умовах.

Конечно. Я насправді дивлюсь всі серіали, які любила колись, і помічаю цю пропаганду в дрібних деталях. Думаю: "Блін, чому я раніше цього не помічала?". Наскільки вона була тонко і філігранно зроблена, що люди просто це їли й навіть не замислювались.

Анастасія Нестеренко / Знімок з особистого архіву актриси

Безліч глядачів вперше побачили вас у серіалах "Новенька" та "Кріпосна". Які інші кіноролі вас цікавлять? Чи є у вас якісь особливі акторські амбіції?

У мене є безліч ролей, які я мрію виконати. Особливо хочеться спробувати себе у серйозних драматичних постановках. Моя давня мрія – зіграти в горор-фільмі. Хоча я сама не люблю жахи і дуже їх боюся, але цей жанр мені здається неймовірно цікавим для акторської роботи. Також не проти спробувати себе у комедійних ролях або в історичному кіно. Наразі я читаю книгу "Країна жіночого роду", яка розповідає про українок XX століття, і мрію з'явитися в якійсь епічній історичній серії. Чула, що планують знімати серіал про Ярослава Мудрого, і це надзвичайно захоплююче. Можливо, також було б цікаво дослідити період козаків – це дійсно класна частина нашої історії, яка потребує уваги.

Власне, "Новенька" і "Кріпосна" - два зовсім різні серіали. Перший - такий легкий, молодіжний, а другий - драматичний, історичний. У якому жанрі вам більше подобається зніматися? Де комфортніше?

Я починаю порівнювати саме проєкти, а не жанри, тому важко щось сказати. У "Кріпосній" мені дуже сподобалося працювати: костюми і корсети стали частиною мене. Я вже навчилася їх самостійно знімати і затягувати. У них я почувалася природно і комфортно. А ще роль приємна... Мені до вподоби, коли не потрібно безперервно плакати по 10 годин на день; можна дати волю емоціям, але не в кожній сцені (сміється - Кіно 24).

Так, але, на жаль, українці так і не змогли побачити четвертий сезон. Ви вважаєте це рішення правильним?

Звичайно, це так.

Нестеренко під час зйомок "Кріпосної" / Фото з приватного архіву акторки.

З якими режисерами, як українськими, так і закордонними, ви б хотіли мати можливість співпрацювати в майбутньому?

Завжди мріяла про співпрацю з Тімом Бертоном та Крістофером Ноланом. Мене також дуже надихає Бенедикт Камбербетч – він для мене ідеальний партнер у творчості. Я навіть мала можливість познайомитися з ним і з Ноланом через одне рукостискання. Сподіваюся, що моя мрія незабаром здійсниться.

Через одне рукостискання - це що ви маєте на увазі? Як це було?

Я мала досвід роботи в Бельгії над проєктом, де "хлопушка" співпрацював із Камбербетчем. Я його запитувала, щоб він поділився всіма деталями (сміється - Кіно 24). Це справді захоплююче. У фільмі, який, на жаль, не вдалося завершити, був актор, котрий працював із Крістофером Ноланом.

А якщо звернути увагу на українських кінорежисерів, хто з них спадає вам на думку?

Олексій Єсаков - це режисер мого серденька. Мені дуже подобається з ним працювати. Це метч насправді. От ми нещодавно закінчили "Прикордонників" знімати. Він там був режисером. Я обожнюю Олексія. Із задоволенням попрацюю з ним і на горорі, і на драмі.

Приємно, що існує такий тісний контакт між акторами та режисерами. Наприклад, у серіалі "Кріпосна" протягом усіх його сезонів з'явилося чимало російських акторів. Українські актори часто діляться своїми враженнями про складності співпраці, зокрема, що їм пропонували нижчу оплату і з'являлися інші нюанси в роботі. Чи мали ви досвід спілкування з російськими актором на знімальних майданчиках?

Так, на зйомках "Кріпосної" я мала нагоду зустрітися з ними. Ми безпосередньо співпрацювали. Навіть не пам'ятаю, як їх звуть (сміється - Кіно 24). Вирішила не згадувати. Загалом, це був актор, який зіграв Володимира, та його дружина. Вони - москвичі. Більшість сцен, в яких я брала участь, були з українськими акторами. Тому я дуже цьому рада і відчуваю велике задоволення.

Як вам було працювати поруч з росіянами? Також некомфортно, як іншим акторам?

Мене трохи дратувала його поведінка, хоча я не мала з ним особливих розмов. Він був дещо замкнутим... Завжди сидів на своєму стільчику, зосереджений на своїх думках.

Таке драматичне перебільшення, як зазвичай говорять.

Так, трошки було таке. Я думала, коли вже в мене сцени з нашими акторами. Бо ми подружилися і приходили на майданчик, як на свято.

З ким ти найбільше зблизився?

З Костею (Костянтином Темляком - Кіно 24). Там був одногрупник мій, Вова, з яким ми навчалися всі чотири роки в університеті. Женя Ламах, з яким ми потім в "Прикордонниках" працювали. Антон Єрьомін, з яким ми працювали теж. У мене зазвичай були сцени з хлопцями.

Анастасія Нестеренко у серіалі "Кріпосна" / Фото з особистого архіву акторки

Що, на вашу думку, стало причиною того, що українські актори тривалий час залишалися в тіні своїх російських колег?

Тому що знімали на дві країни, приїжджали. Росіянам ж гроші давали не тільки з нашого боку, і з російського. У них, як і у всіх країн, є умова - якщо ми даємо вам гроші, ви знімаєте наших акторів. Обов'язково. На головних ролях мають бути наші актори. І тому брали їх, робили зірками тут. Вони потім приїжджали "на болота" і там ставали теж зірками. А потім приїжджали до нас ось такі.

Так, і вимагали багато грошей за свою не дуже вдалу роботу. Українське кіно під час війни - яке воно, на вашу думку? Чим воно відрізняється від того, що, наприклад, було до повномасштабного вторгнення?

Щодо переваг – всі з нетерпінням повернулися до роботи. Хоча робота існує, на мій погляд, її стало менше як за обсягом, так і за якістю в порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення.

Отже, робочих завдань стало менше, чи не так?

Менше внаслідок того, що ми перестали знімати на болотах всі ті одноденні серіали, мелодрами - мелодраматичні. Хоча все одно знімаються мелодрами, але не в таких кількостях, як раніше. Більше роботи для акторів стало. Я дуже тішуся, тому що нарешті наші актори, які зазвичай були лише на лінійних ролях, з'явилися на головних. Актори, які були в епізодах, тепер на лінійних ролях. Нарешті у наших акторів теж є робота. З мінусів - трохи спекуляція на темі війни. Нема грошей, тому ми вам не заплатимо. Не дуже мені цей факт подобається. Але тішить, що починаються кльові проєкти, самобутні, цікаві, українські, з нашими авторами, режисерами та акторами.

Мені здається, що під час великої війни відбувся справжній бум молодих акторів, які раніше залишалися непоміченими. Особливо це стосується театрального мистецтва. Наразі квитки на вистави розлітаються, і потрапити на багато з них стало практично неможливо.

Конечно. Це чудово. Це прекрасно.

Повномасштабне вторгнення триває вже понад два роки, велика війна - понад 10. Але наше кіновиробництво не стоїть на місці. Які фільми, презентовані за ці два роки, вам сподобалися найбільше і чому?

Мене надзвичайно вразили "Памфір", "Будинок 'Слово': Нескінченний роман" та фільм "БожеВільні", який незабаром з’явиться на екранах. Не можу не згадати про "Довбуш". А "Снайпер. Білий ворон" – це просто шедевр від Паші Алдошина! Ох, важко одразу пригадати всі, можливо, я щось і пропущу. Але ці роботи, що спали на думку в першу чергу, дійсно запали в душу.

А які серіали ви порекомендували б подивитися?

Я, чесно кажучи, серіали не дуже дивлюсь.

Ви частіше зустрічаєтеся саме в українських серіалах.

Я - так (посміхається - Кіно 24). Проте парадокс полягає в тому, що я не часто дивлюсь серіали, оскільки вони вимагають значно більше часу, ніж перегляд фільму. Рекомендую вам звернути увагу на серіал "Прикордонники", який незабаром вийде. З класики ж раджу "І будуть люди".

Він, до речі, невеликий за розміром.

Звісно, його можна переглянути. Це один із критеріїв, за якими я відбираю серіали (сміється - Кіно 24).

Анастасія Нестеренко / Знімок з особистого архіву актриси

Чимало ваших колег під час війни стали блогерами. Чи можете назвати себе лідеркою думок?

Я займаюся різними проєктами, в тому числі й продажем реклами. Співпрацюю з менеджером в Instagram, адже вважаю, що ця платформа стала важливим інструментом для самовираження акторів, де можна втілювати свою творчість. З огляду на те, що кількість проєктів зменшилася, Instagram виглядає як чудова можливість. Щодо статусу лідера думок... важко сказати. Моїм контентом цікавляться глядачі та люди, які оцінюють те, що я роблю. Проте я не прагну до кількість підписників. Для мене важливіше мати якісну аудиторію. Мені подобається оточувати себе людьми, які підтримують та розуміють важливість соціально-політичних тем і всього, що відбувається у світі. Хотілося б об'єднати навколо себе таких однодумців.

До речі, я також звернула увагу на те, що чимало акторів почали відкривати власні курси з акторської майстерності та пропонувати їх через Інстаграм. Яка ваша думка з цього приводу? Чи плануєте ви зайнятися чимось подібним?

Відношусь до цього спокійно. Люди отримують прибуток — це нормально. Звичайно, що людина, якій це не потрібно, не придбає це, незалежно від того, як активно ти рекламуєш. Я ставлюся до цього позитивно. На даний момент не маю наміру створювати курси, оскільки поки не бачу в цьому особистої вигоди. Я займаюся роботою з дітьми, і цього мені цілком достатньо (сміється - Кіно 24).

В якій саме сфері ви займаєтеся роботою з дітьми?

Я працюю в театральній студії для дітей і маю свій власний колектив. Сьогодні, до речі, у нас заняття. Це групи дітей віком від 7 до 9 років та від 10 до 13 років. Ми займаємось театральною імпровізацією і розвиваємо акторські навички.

На вашу думку, акторові потрібно обов'язково мати акторську освіту чи можна на курсах побудувати кар'єру?

На мою думку, талант може бути притаманний кожній людині, але без належної освіти важко досягти успіху. Це моя особиста точка зору. Щодо курсів... Актор має постійно вдосконалюватися, але якщо програма навчання неструктурована, а складається з короткочасних занять, де обіцяють, що після двох місяців ти вже станеш професіоналом, я ставлюся до цього з недовірою. Звичайно, багато залежить і від викладача. Можна навчатися чотири роки у досвідченого майстра і так і не знайти свого шляху, а можна потрапити на курси, які дійсно допоможуть розкрити твій акторський потенціал та відкрити двері в світ театру і кіно. Усе залежить від конкретних обставин.

Я б ще хотіла трошки поговорити про ваші стосунки з Костянтином Темляком, який зараз захищає Україну на фронті. Розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися зі своїм теперішнім чоловіком?

Ми познайомились на зйомках "Кріпосної". Дуже дивно, що не бачились раніше, тому що навчалися в одному університеті й наче мали б перетинатися, але не сталося цього.

Яке у вас було перше враження про Костянтина? Чи поділився він своїми враженнями про вас?

Враження? Він смішний, цікавий. Ми почали просто товаришувати, багато жартували.

А хто перший запропонував зустрічатися?

Не можу точно пояснити, але все виглядало якось природно. Між нами існувала особлива зв'язок. Ми довго підтримували розмови — кілька років. А потім... не знаю чому, але виникло бажання бути ближче, і ми вирішили дати цьому шанс.

Як довго ви вже у стосунках?

Не так багато часу. Ми почали нашу романтичну історію в 2023 році, а до цього були лише приятелями.

Якими ж були ваші перші зустрічі? Чи міг Костянтин чимось здивувати вас, або, можливо, ви залишили на нього незабутнє враження?

На першому побаченні ми пішли на фільм "Памфір". Досить випадково. Я мала йти сама, але ми загулялися, і Костя сказав: "А давай я теж піду", купив квиток поруч зі мною. Не було особливо такого побачення. Гуляли просто, розмовляли.

По щастю, поруч із вами виявився квиток на фільм.

Звичайно! Ось варіант: "Ось так (посміхається - Кіно 24)."

Анастасія Нестеренко та Костянтин Темляк / Знімок з приватного архіву акторки

Розпочинається масштабне вторгнення. Навесні цього року з’являються відомості про те, що Костянтин Темляк вирішив приєднатися до Збройних Сил України. Чи довго він зважував своє рішення? Чи ділився він цими думками з вами, шукаючи поради?

Звичайно, це так. У нас були досить довгі розмови. Він говорив про свої наміри, дуже давно про це думав. Сказав, що хоче сам піти, а не щоб його забирали, хоче обирати, куди йти. Тому ми говорили, обговорювали варіанти, шукали. Він знайшов, куди саме хоче піти, пройшов співбесіду. Тобто це не було все за один день. З січня, напевно, ми почали це обговорювати. В лютому вже шукали варіанти, і от в березні він пройшов співбесіду. Ми готувалися: збирали базові речі, екіпірування тощо, а у квітні він пішов на БЗВП.

Власне, ви стали опорою для свого чоловіка. Як ви відреагували на його рішення захистити Україну?

Це природний вчинок для чоловіка — встати на захист. Мої батьки служили у війську, тому для мене це цілком звично. Я б навряд чи змогла б зрозуміти його, якби він почав уникати служби чи ховатися. Я б не сприйняла такого рішення. Безумовно, це важкий час, і хочеться, щоб він був поряд. Хочеться разом засинати, прокидатися і планувати спільне майбутнє. Але нині такі обставини.

Костянтин виконує свої обов'язки в батальйоні ударних безпілотних літальних апаратів "Ахіллес" 92-ї окремої штурмової бригади. Чи могли б ви повідомити, в якому напрямку він зараз працює та які саме завдання виконує?

Отже, він займається безпілотними технологіями в 92-й бригаді, де беруть участь у проекті "Ахіллес". Разом із командою керує БПЛА, які активно діють на території Харківщини.

Як часто вам вдається зустрічатися або спілкуватися телефоном, коли Костянтин перебуває на фронті?

Ми спілкуємося щодня. Коли він вирушає на бойові завдання, оператори дронів зазвичай працюють у режимі три на три. Три дні вони активно виконують свої обов'язки, після чого повертаються до Харкова або в інше місце, де перебувають. Потім у них є три дні для відпочинку та підготовки до наступного виїзду. Звісно, під час його перебування там ми не можемо спілкуватися, але він завжди надсилає повідомлення, щоб заспокоїти мене – все гаразд, нічого не трапилось. Він пише раз на день-два, коли має вільну хвилинку, щоб я не переживала. Зазвичай ми намагаємось поговорити ввечері перед сном.

Як часто вам вдається зустрічатися?

Одного разу його запросили на допрем'єрний показ фільму "БожеВільні", що проходив в рамках Одеського кінофестивалю. Він приїхав всього на добу, і це був його перший візит за кілька місяців. Наступного разу я вирушила до Харкова, де провела два дні. У перший день він намагався відпочити після бойових дій, і я приїхала саме в цей момент. На наступний ранок він зізнався, що хоче одружитися, щоб отримати вихідний. Йому дійсно дали вихідний. А вже наступного дня, після обіду, я вирушила додому, а він готувався повернутися до служби.

Це означає, що ці зустрічі тривають лише кілька годин.

Так, проте насправді кілька годин можуть суттєво допомогти.

Як ви насолоджуєтеся моментами, які вдається провести разом у ці короткі години?

Обіймаємося, ведемо бесіди, вирушаємо на пошуки смачних страв або разом готуємо.

Що вас підтримує в ці важкі часи, коли ваш партнер на фронті? Напевно, це викликає постійну напругу та занепокоєння?

Так, це абсолютно справедливо. Я намагаюся займати себе побутовими справами, щоб не заглиблюватись у свої думки. Коли просто сидиш без діла, розум починає блукати, і з'являється тривога, якої раніше, можливо, й не відчував. Думок стає занадто багато, тому я намагаюся відволікатися на все можливе. Наприклад, я записалася на танці — це дає мені дві години, під час яких я можу сконцентруватись на чомусь іншому. Особливо це важливо, коли він виїжджає на бойові операції, адже зв'язок з ним може бути перерваний на тривалий час.

Я займаюся чимось руками, адже просто сидіти й читати книжку чи дивитися фільм або серіал мені не дуже підходить. Я все ще відволікаюся. Це особливий момент, коли можеш знову зануритися у власні думки. Наче читаєш, але водночас і не читаєш. А коли займаєшся справою, що вимагає уваги та зосередженості, це дійсно допомагає. Я вирішила поплести сітку. Спочатку планувала витратити на це годину, максимум півтори, а в підсумку провела три з половиною години, навіть не помітивши, як швидко минув час. Цей процес повністю захоплює і суттєво розвантажує розум.

А чи пробували ви ходити до спеціаліста: до психолога чи психотерапевта?

Як на мене, поки що ні. Я починаю розмірковувати над цим, але досі не відвідувала.

Анастасія Нестеренко разом із своїм чоловіком / Знімок з особистого архіву акторки

В даний момент багато українських жінок чекають на своїх чоловіків та хлопців, які перебувають на фронті. Які поради ви могли б дати їм, щоб уникнути відчуття виснаження та депресії?

Ніхто не розуміє тебе так, як ти сама. Тільки ти знаєш, що може принести тобі полегшення. Варто займатися тим, що найбільше відволікає. Спілкування з іншими дівчатами, які також мають партнерів у службі, може бути дуже корисним. Коли я ділюсь думками з ними, відчуваю справжнє порозуміння на всі 100%. Це дійсно допомагає.

А може, ви розглядали ідею організувати спільноту для жінок, які чекають своїх чоловіків-військових?

Ми, до речі, вже торкалися цієї теми, але іноді настає момент, коли просто не хочеться спілкуватися. Інші люди не створюють напруженості, просто відчуваєш брак енергії для спілкування з ними. Ти більше зосереджений на собі. Але в той же час виникають думки про те, що варто було б кудись вибратися, можливо, зібратися всім разом. Але наразі цього не відбувається.

Яким чином можна охарактеризувати взаємини в умовах війни?

Я не знаю відповіді на це питання, як би я описала. Такі самі стосунки. Треба знаходити можливості для розуміння одне одного. Просто всіма силами намагатися зрозуміти одне одного. Всім важко. Нам важко чекати. Їм ще важче, бо пішли на фронт нас захищати. Вони теж дуже сильно сумують. Їм теж кортить побути звичайною людиною, піти на лате та в барбершоп, щоб відволіктись.

Нещодавно ви стали дружиною Костянтина. Поділіться, будь ласка, як саме він зробив вам пропозицію?

У квітні Костя зробив мені пропозицію. Ми відвідали "Чайну", де він зізнався у своїх почуттях. Я відчула щось незвичайне, адже він виглядав дуже знервованим. Він завжди трохи тривожиться (сміюся - Кіно 24). Проте це було надзвичайно мило.

Це було спонтанне рішення? Чи ви вже давно обговорювали одруження?

Ми мали розмову. В основному торкнулися теми родини та майбутнього — ніби це має статися в якийсь момент. Це точно трапиться, але коли — залишається загадкою. Я не була особливо вражена. Лише подумала: "О, вже?" (сміється - Кіно 24).

Ви згадуєте, що Костянтин був вельми стурбований. Чи, можливо, він ділився деталями підготовки до свого зворушливого пропозиції?

На мою думку, це сталося раптово. Він мав бажання, але не знав, з чого почати. Після цього в його житті з'явилися потрібні люди. Друг, який заснував цю "Чайну", підказав йому: "Слухай, тут можна робити це". Ідея виявилася просто чудовою.

Ви розписалися в Харкові. Вибрали це місто через те, що Костянтин там служить?

Конечно. Це була єдина можливість, бо він не міг приїхати. Звісно, що йому не давали звільнення. Тому я приїхала, і ми розписалися.

Згідно з зображенням, атмосфера виглядала досить стримано і мирно. Ймовірно, ви святкували в компанії найближчих друзів та родичів. Поділіться, будь ласка, подробицями того дня: як він пройшов для вас?

Це сталося в такій компанії: я, Костя та наша собака Ялта (сміється - Кіно 24). Більше нікого не було поруч. Звичайно, ні батьки, ні родичі не змогли приїхати до Харкова. Моя мама трохи засмутилася через це. Але, насправді, її мама також не була присутня на її весіллі. Як минув той день? Ми зранку подали документи, поснідали, а потім нас офіційно зареєстрували.

У цьому РАЦСі жінки дуже приємні, і вони навіть зробили кілька фотографій нашого важливого моменту. Це було водночас незручно і зворушливо. Окрім нас, було ще троє працівниць, що надавало відчуття, що ми в меншості. Вони постійно були з телефонами, готові до зйомки. Після цього ми вирушили до магазину, де придбали торт, адже для мене свято без торта просто неможливе. Коли повернулися додому, знову трохи перекусили, а потім вийшли на прогулянку з собакою. Це був звичайний, але затишний день.

Анастасія і Костянтин під час церемонії реєстрації шлюбу / Зображення з особистого архіву акторки.

Я, до речі, часто бачу вашу собаку і кота в сторіс. Вони, напевно, дуже допомагають зараз відволікатися.

Конечно. Собака додала чіткості у мій графік, бо до цього Костя більше займався Ялтою. Він був, так би мовити, основним господарем. Постійно її вигулював, а я приєднувалася за бажанням. А зараз, звісно, що я це постійно роблю, тому це відволікає. І насправді, коли ти бачиш інших собак, - це своєрідна собакотерапія. Виходиш, вони до тебе біжать, чухаєш їх, вони такі смішні всі. Це дуже відволікає.

Сьогодні багато закоханих пар намагаються насолоджуватися моментом і не зосереджуються на довгострокових перспективах, адже часто відчувають певний страх. Як ви з Костянтином? Чи також обираєте жити в теперішньому часі?

Я будую плани. Кості теж доводиться будувати. Хоча він не любить загадувати наперед, щоб потім не засмучуватись. А я люблю. Дуже люблю мріяти, щось собі будувати. Можливо, інколи мене це підводить. І звісно, що я засмучуюсь, але мені так легше жити, коли знаю, що в майбутньому щось буде. Коли маю мету і йду до неї. Бо жити в моменті - це не зовсім про мене насправді. Мені важко.

Які у вас найближчі наміри?

Що саме стосується мене?

У вас з Костянтином є спільні наміри, якщо можна так висловитися.

Мені б дуже хотілося, щоб він приїхав, або я вирушила до нього в Харків. Зараз ми активно шукаємо можливість, коли зможемо зустрітися. Я займаюся ремонтом у своїй квартирі сама, поступово займаю себе справами. Тому найближчі плани зосереджені на розвантаженні квартири та виконанні побутових справ. Це не якісь грандіозні плани, як, наприклад, відпочинок за кордоном, коли все налагодиться. Хоча й такі ідеї присутні. Але на першому місці для мене наразі – це зустрічі.

Мені здається, що ремонт у квартирі - це додатковий стрес. Чи для вас ні?

Так, щось таки є. Однак, оскільки я не здійснюю якийсь масштабний ремонт, а займаюся цим самостійно: фарбую стіни та намагаюся завершити свої внутрішні проекти маляра-штукатура (сміється - Кіно 24), це приносить мені приємний стрес.

У час війни особливо актуальним є питання всиновлення. Тімур Мірошниченко з дружиною, наприклад, показує фантастичний приклад. Чи обговорювали ви з чоловіком цю тему?

Ні, ми поки що не торкалися теми дітей. З огляду на те, що у нас є собака і кіт, які ведуть себе як двоє малюків, мені важко уявити, як би я справлялася, якби у мене була дитина. Звичайно, це велике щастя, що є батьки. Але я справді вважаю жінок, які чекають на своїх чоловіків разом із дітьми, справжніми героїнями. Чесно кажучи, не можу збагнути, звідки вони беруть сили. Адже їм потрібно підтримувати не лише себе в емоційно позитивному стані, а й дітей, які дуже сумують за батьками і які іноді не можуть зрозуміти, чому одні тати поряд, а їхніх немає. Тому, хоча ми цю тему не обговорювали, я дуже ціную тих, хто готовий взяти на себе таку відповідальність. Це вражає, що їм вдається справлятися, незважаючи на всі труднощі та виклики, пов’язані з усиновленням. Я дивилася інтерв'ю і читала, наскільки це складно — пройти всі етапи, щоб отримати дитину. Це справжні герої.