Скандал довкола театру на Подолі: на що варто звернути увагу насамперед

Скандал довкола театру на Подолі: на що варто звернути увагу насамперед

Одна заввага до «архітектурних дискусій». Взагалі-то, на добрий лад, новина мала б звучати так: уперше від доби Розстріляного відродження в Києві збудовано новий театр.

І це, їй-богу, – прекрасна новина! Історична.

Тому що, любі кияни та «співчувальники», в разі хто забув, – востаннє спеціалізоване театральне приміщення (в клубі «Харчовик», тій симпатичній конструктивістській будівлі на Контрактовій, де нині міститься Дитячий музтеатр), – було відкрито в Києві 1933 року (!): останнім відлунням уже «відстріляних» 1920-х.

Звідтоді – прошу вдихнути й видихнути – радянська влада не збудувала в Києві жодного театру (тільки кінотеатри, оскільки «из всех искусств для нас важнейшим является кино и цирк» (Ленін), та ще – Палац «Україна», що призначений був для партз’їздів, але і з ним вийшла погана історія: в «Музеї покинутих секретів» я відтворила її так, як тоді, в 1970-ті, її в Києві переказувано, в дійсності ж архітектор не «повісився в ЦК», а делікатно звідти вийшов і скочив з мосту в Дніпро, – й іще жодного разу ніде я тої історії, свідки якій іще живі, не прочитала в документальному викладі, – от же цікаво, і чому б же то?.. чому досі дружно мовчать на тему «советского культурного строительства» «києвознавці» й «києволюби»?..)

Скільки за СРСР було зруйновано театральних приміщень (як, наприклад, Дім дворянського зібрання на Майдані, «замінений» у 1975-1976 рр. Будинком профспілок) – це окрема тема, до якої теж іще «не дійшли руки». Ні в чому так переконливо не проявляється колоніальна політика, як власне в так званому «культурному будівництві», і «жодного збудованого театру в столиці за 83 роки» – для всякого тямущого найкраще свідчення, на який рівень «мєрзості запустєнія» було ту нещасну «столицю» приречено…

А ще це означає, що чотири (так, чотири!) покоління киян було наглухо відрізано від самого концепту сучасної театральної архітектури. Хто не сильно шариться за кордоном по європейських театрах – так і змушений був лишатися в своїх уявленнях про театральне приміщення на рівні «плюшу з балкончиками».

Подумайте про це, перш ніж обурюватися новим театром. Гарненько подумайте.

Може, тоді ви так само нетерпляче чекатимете в ньому першої прем’єри, як чекаю я, – щоб зацінити інтер’єр.))

І, можливо, порадіти – що ми таки потроху вилазимо із тьми нашої «колоніальної ночі»…

Загрузка...