«Пішов в армію, щоб мамі не довелося російські онучі прати», — слова загиблого в АТО Ігоря Волошина

«Пішов в армію, щоб мамі не довелося російські онучі прати», - слова загиблого в АТО Ігоря Волошина

Ігор Волошин з Рівного був єдиною дитиною у матері.

Старший сержант, кулеметник 39-го батальйону територіальної оборони «Дніпро-2» загинув 28-річним у зоні АТО 12 липня 2014 року. На блок-пост біля селища Кам’янка Донецької області під’їхав начинений вибухівкою радіокерований мікроавтобус і вибухнув, позбавивши життя п’ятьох хлопців і Ігоря в тому числі

Спогади мами Ігоря — Наталі Олексіївни: 

Твори Вергілія англійською читав. Так добре мову знав.

Ніколи нічого не вимагав. Я у вихідні кликала його у магазин, щоб щось йому купити з одягу. Йшли у “Злату Плазу”. Каву там пили в кафе. А потім він мене заведе у якийсь жіночий бутик і змусить, щоб собі щось купила.  

Ще у дитинстві Європу побачив. Побував у Німеччині, Болгарії, Франції. Своїй країні хотів такого життя, як там. Жаклін, француженка, у родині якої Ігор жив, коли їздив у Францію за обмінною програмою, запрошувала його туди на навчання і завжди чекала у гості. Досі не знає, що Ігоря вже нема.

На Майдан 2004 року у Київ їздив. Кілька днів там був разом з іншими студентами.

Коли в армію призивали у 2005 році, можна було не йти, знайти спосіб уникнути служби. Але Ігор відмовився від цього. У Рівному в частині СБУ служив. Старшим сержантом звільнився.

Мав схильність до економічних наук. Рівненський економіко-правовий коледж закінчив за спеціальністю “банківська справа” з відзнакою. В “Укрексімбанку” працював. Паралельно у Національному університеті водного господарства і природокористування навчався на економічному факультеті.

Коли приходив додому ввечері з роботи, відчиняв двері зі словами: “А чим це таким смачним  у нас пахне?” Завжди хвалив приготовані мною страви. Найбільше любив відбивні. Жартував: “Мамо, давай відбивнярню відкриємо”.

Події на Майдані 2014-го дуже вразили Ігоря. З роботи приходив — і відразу в Інтернет. Як розстріли почалися, кулаки стискав: “Що вони роблять? Як таке з народом можна робити?”

Не розумівяк можна у кущах ховатися, маючи військовий квиток. Коли була оголошена перша хвиля мобілізації, оголошення було на вхідних дверях під’їзду, щоб ті, хто має військовий квиток, на облік у військкомат стали. Пішов у військкомат.

У військкоматі двічі відкладали його поїздку на схід. Тож Ігор звернувся у Дніпропетровськ у батальйон “Дніпро”, який набирав Коломойський. Ми з чоловіком не знали про це. А син нам казав лише: “Я скоро піду  в армію”. 14 травня 2014 року йому зателефонували. Дали день на збори. Я очманіла: “Куди ти?” “Захищати тебе, щоб не довелося тобі російські онучі прати”, — відповів син. 

«Пішов в армію, щоб мамі не довелося російські онучі прати», - слова загиблого в АТО Ігоря Волошина

Телефонував часто зі сходу. Там йшли бої. Я його питаю: “Ти біля Донецька?” “Ні, мамо, ми біля Запоріжжя”. Я думала, що він десь у наметовому містечку там на півдні. На вуха йому “присідала”. Скаржилася, що вікно у хаті нефарбоване. Він заспокоював, що приїде і пофарбує. Наївна була. Він на першому блок-посту біля Донецька був.

Ніколи не скаржився на життя у польових умовах. Якось, коли телефонував мені зі сходу, запитала, чи їх дощ не намочив. “Ні, ми вже у наметах спали”, — обмовився Ігор. “А досі де спали?” — неабияк здивувалася я. “На землі”, — вимушений був зізнатися син.

Був екзотикою для своїх товаришів по службі. Єдиний — із Західної України, тобто справжній “бандерівець”. Решта всі — східняки були. Вже після відбою, коли всі полягають спати, командир заставав Ігоря з хлопцями біля вогнища. Він товаришам там про Західну Україну розказував. 

Не встиг одружитися. На тому тижні, що загинув, телефонував. Обіцяв, що у відпустку приїде на десять днів із сюпризом. З дівчиною своєю, Катею, яка тут чекала, хотів офіційно познайомити.

Щоденник вів на війні. Останні слова у ньому були: “Іду на пост”.

Його друзі-військові розповідали: “Ваш Ігор естетом був. Хотів собі красиву американську форму. Волонтери її привезли на наступний день після його загибелі”. 

«Пішов в армію, щоб мамі не довелося російські онучі прати», - слова загиблого в АТО Ігоря Волошина

Волонтерами стали я, чоловік, моя подруга, після того, як Ігор загинув. Бо, раз моїй дитині допомагали, то  я теж буду чиїмось дітям допомагати. Та й у мене відчуття, що син досі там служить, і що це я йому допомагаю.

Не задумувалася, чому назвала Ігорем сина, доки не загинув. А нещодавно дізналася, що в перекладі зі скандинавської Ігор — це молодий воїн. Виходить, ім’я дало відбиток на долю.

Єдиним внуком був у моєї мами. Вона тепер щовечора до його портрета йде. Говорить з ним. Досі з війни чекає.

Мирослава ОпанасикРадіо Трек

Загрузка...