Життя на окупованій території: коли молоді гірше, ніж пенсіонерам

Життя на окупованій території: коли молоді гірше, ніж пенсіонерам

Ранок – час літніх людей. Ними сповнений транспорт, ринок і дрібні магазинчики-модулі. Люди отоварюють свої вистраждані дві пенсії – тушками курей і курячим філе, котячою чорноморкою «Муркина радость» та молочними продуктами – делікатесами на сьогодні. Про це пише у блозі на сайті BBC Яна Вікторова.

Серед цього натовпу відчуваєш свою неспроможність. Вдумливо і по списку вони беруть продукти із запасом, щоб виходити рідше з дому, набивши холодильник їжею. Діляться економними рецептами і з гордістю розповідають про свої кулінарні знахідки – що на сніданок, а що на обід. Мудро й економно. Так жити правильно.

Часто чую репліки від тих, хто не досяг свого «щастя» – пенсійного віку: «У нас тут молодь живе гірше за старих!»

Не те, щоб із заздрістю, скоріше – з легким жалем, що немає такої ж схеми «заробітку» для тих, хто змушений працювати, шукати роботу і шукати способи виживання.

Та й порівнявши платоспроможність пенсіонерів і тих, хто працює, розумієш, що перевага на боці перших – вони їдуть додому із запасами вершкового масла, сумками курячого м’яса і кісток на бульйони.

Своє гастрономічне «щастя» тримають міцно в зморшкуватих руках, а у вицвілих очах немає ніякої радості, тому що в цьому складному марафоні з двома пенсіями все настільки хитко і хистко, що сьогоднішня радість завтра вже може перетворитися на нові поїздки на «землю обітовану».

І коли запитуєш у знайомого пенсіонера, чи отримує він дві пенсії, бачиш відвертий переляк в його очах – боїться зізнатися, щоб не наврочити. І таку реакцію бачиш дуже часто – прагнення піти від відповіді, ухилитися: «Оформлював, але не закінчив!»

Життя на окупованій території: коли молоді гірше, ніж пенсіонерам

«Трофеї» – картки «Ощаду»

Моя приятелька дуже жвава. З її силами їй цілком під силу витримати всі ці пенсійні пристрасті – поїздки в Біловодськ, черги, ночівлю в незнайомців і в полях (кажуть, у поїзди пускають за 20 грн за ніч).

Вона б і хотіла оформити українську пенсію – гроші зайвими не бувають. Але її син тут посів керівну нішу. У них одне прізвище. А йому подобається його посада, яку в колишньму житті чекав би ще пару десятків років.

Тож моя знайома хотіла б поїхати, але тверезо розуміє, що з їхнім спільним прізвищем їй будуть дуже раді по той бік. І вона не їде, задовольнившись тим, що має тут.

Хоча частіше все інакше – їдуть, вимагають, домагаються. Повертаються переможцями, везуть «трофеї» – картки «Ощаду», на які ось-ось впаде вся пенсійна заборгованість, яку від щастя починають витрачати прямо там, на тому боці, купувати ковбаси і сало, м’ясо і масло.

Життя на окупованій території: коли молоді гірше, ніж пенсіонерам

Мріють купити на ці гроші побутову техніку, але часто все просто проїдається — від того, що хочеться всього і відразу – до запаморочення. І гостро потрібні чоботи на зиму, і цукерки онукам, і дітям б допомогти, і собі відкласти на похорон…

Ніхто з моїх знайомих, які оформили дві пенсії, не став жити набагато краще.

Ніхто не зробив ремонт і не купив велику побутову техніку.

Пенсія частинами вкладається в нове оформлення вже наступної пенсії – банківські картки блокують, і їх потрібно знову оформлювати.
Гроші витрачають на дорогу, проживання, харчування в цих поїздках. Або на оплату послуг тих, хто робить це швидше, простіше і за пристойні суми. Хоча навіть з останнім варіантом потрібно їхати особисто, тільки не чекати в чергах, а проходити транзитом по всіх кабінетах, де було домовлено, і немає черг.

«Сказали затягнути паски!»

Листопад виявився кепським місяцем. Пенсії і всі соціальні виплати на окупованих територіях затримали на 12 днів. Чутки множилися в геометричній прогресії. Ніхто не міг сказати, що відбувається і чому.

Всі по ланцюжку передавали один одному почуте: «Сказали затягнути паски! А куди їх ще тугіше затягувати?» І кожен, хто зумів оформити дві пенсії, був майже героєм, радіючи з того, що має такий тил.

Як виявилося, гроші не мають політичного забарвлення або національної ознаки. І ті, хто був за відділення і приєднання до Росії, з легкістю отримують українську пенсію.

Ті ж, хто не зміг жити тут і виїхав, приїжджають на окуповані території раз на два місяці, щоб зняти місцеві гроші в «держбанку» і знову їхати туди, де чистіше повітря і солодша вода.

Такі ось реалії в новому житті. Мені не зустрілася жодна людина, яка б відмовилася від другої пенсії з моральних причин.

І всі ті, хто оформлював і оформлює гроші і там, і тут, мають які завгодно погляди і переконання, але впевнено вважають, що якщо гроші кимось закладені, їх просто потрібно зняти до того, як це зробить хтось інший.

Загрузка...